Дітям старше 16ти…

Перший Одеський міжнародний кінофестиваль розпочався 16го липня, були продемонстровані 16 фільмів конкурсної програми, традиційні «фестиваль фестивалів», «французький бульвар» та «нове російське кіно», ретроспективи Федеріко Фелліні, Кіри Муратової та класики Одеської кіностудії, декілька спеціальних показів, а вже 24го числа – були оголошені призери.

Найкращою картиною фестивалю журі очолене Йосом Стеллінгом назвало добре зафільмований, продуманий, але ні на що не претендуючий російський фільм «Дітям до 16…» Андрія Кавуна, що його раніші «Полювання на піранью» та «Кандагар» не більше і не менше як просто адекватні бойовики.

«Дітям до 16ти…», у свою чергу, адекватна молодіжна мелодрама, що її назва повністю відображає цільову вікову авдиторію фільму. З традиційними сюжетами про дівчину-красуню(з зовнішністю Ніколь Кідман), яке не помічає простого хлопця-однокурсника, про друга-ловеласа-вилитого-діму-білана, який починає з нею зустрічатися та її подругу-художницю, з якою зустрічається герой, аби бути ближчим до своєї одержимості.

Стрічка приємно знята, з продуманими деталями, має реалістичну глянцеву картинку, з розумом змонтована, що забезпечило найвищий бал глядацького голосування (4,72 з 5 балів). Щодо фестивального журі, можна було б шукати потаємні мотиви, зокрема, «а давайте в нас, що так рідко на фестивалях буває, глядацькі симпатії і наша професійна думка співпадуть!», чи якісь інші – вже зовсім не важливі для нас.

Більш гідною перемоги, на суб’єктивну думку автора, була польська стрічка Юліуша Махульського «Колискова». І хоча Махульський отримав звання кращого режисера і друге місце симпатій авдиторії (4,68 бала), приз звучить ніби «за внесок в кіномистецтво», адже Юліуш найбільш досвідчений кінорежисер серед учасників і його стрічки «Ва-банк» та «Сексмісія» навіть зараз доволі популярні на нашому телебаченні.

Новий фільм Махульського «Колискова» – вишукана комедія жахів на доволі важку для чогось оригінального та нового тему вампіризму. На диво людяна родина упирів зі своїми проблемами та амбіціями – оселяється у віддаленому сільському будинку. Поштар, священнослужителі, туристи – всі потрапляють у підвал польської «сімейки Адамсів», де слугують джерелами свіжої крові для упирів.

Граничний, але без перегинів чорний гумор, чудова і моторошна атмосфера, прекрасний грим, акторська гра, продумані характери героїв та професійна режисура роблять фільм захопливим і одним з найоригінальніших та найприємніших комедій жаху за останні роки.

Найкращим актором назвали виконавця головної ролі в стрічці «Кондитер» Аннемарі ван де Монд – Яапа Спайкерса, який двічі номінувався та один раз отримував головну акторську премію Голландського кінофестивалю. Герой Яапа – власник магазину солодощів, якому через борги загрожує банкрутство. Рятунком слугує одноразовий підробіток нарко-кур’єром, але, звісно, просте завдання приводить за собою чимало неприємностей.

Ще дві спеціальні нагороди журі дісталися стрічкам «Жовтень» та «Моє самогубство». Перший фільм, знятий перуанцями Даніелем та Дієго Вегами, розповідає історію лихваря Клементе, якому підкидають дитину і він вимушений переоцінити життєві позиції, та його самотньої сусідки, яку він запрошує доглядати за немовлям. Стрічка хоч і не захоплива, але різнопланові людські драми зображені дуже емоційно.

Американський фільм «Моє самогубство», у свою чергу, драма молодого режисера Арчі, який заявляє, що наступний його проект – власний суїцид знятий на камеру. Окрім панічної уваги від викладачів, директора школи, батьків, поліції та психіатрів, Арчі зближується з найгарнішою дівчиною школи, яка теж хоче покінчити з власним життям.

Проте у фільмові Девіда Лі Міллера головний навіть не сюжет, а тотальний пародійно-стилізований медійний формат, мовляв, відео нам запропоноване – зняте і змонтоване самим героєм, щось типу «Відьми з Блер», чи то недавнього «Росія 88». Проте автор не до кінця дотримується відьмоблерівських правил, зокрема, запрошує на одну з ролей відомого американського актора Девіда Керредайна.

Проте важкість сприйняття картини спричинено не так псевдодокументальним форматом, як медійним психозом головного героя. Одна з перших сцен – аматорський ремейк сцени гри в російську рулетку з «Мислився на оленів», частина картинки переведена в анімацію по типу «Пробудження життя» Річарда Лінклейтера, дісталося й «Донні Дарко», «Кримінальному чтиву» та іншим популярним фільмам.

Власне, «Моє самогубство» один з трьох фільмів конкурсної програми, які захоплюють своєю оригінальністю. Два інші: японський «Символ» та французька «Гума». Перший паралельно розповідає історію підстаркуватого рестлера та чоловіка у білій кімнаті з членами янголів на стінах, що коли їх натискаєш зі стіни вивалюються певні предмети, чи то відбуваються спочатку незв’язні і незрозумілі дрібниці, які далі дають надію героєві вибратись з дивного ув’язнення.

 «Гума» ж – гімн безпричинню, про що автори заявляють перед початком основного дійства. Кетрен Дюп’є зафільмував історію автомобільної шини, що оживає на очах глядача без особливої мотивації і пояснень та починає свій шлях руйнації та знищення всього живого телекінетичними можливостями, власне, вибухаючи голови опонентів, подібно до відомої сцени з класичних «Сканерів» Девіда Кроненберга.

Ще одна умовна група фільмів, що доволі гармонійно доповнюють теми вже згаданих «Кондитера» та «Жовтня» – історій чоловіків старших середнього віку та маючих проблеми з самореалізацією і неусталеними життєвими позиціями.

Історія футбольного менеджера Мікеле у італійській «Нозі Бога», який знаходить обдарованого, але розумово недорозвинутого Еліа, що може стати геніальним гравцем. Страховий агент у виконанні Стіва Бушемі, молодість якого була освітлена вогнями казино в «Святий Джон з Лас Вегаса». Двоє екзорцистів, які мають проблеми з особистим життям через власну професію та практично наркотичну залежність від власних паранормальних можливостей в британських «Скелетах».

У французькому «Мамонті», де окрім Жерара Депардьє, грають Йоланда Маро (дружину) і Ізабель Аджані (мертвячку, першу любов героя), йдеться про пенсіонера-початківця, якому потрібно зібрати певні папірці з минулих місць роботи для отримання соціального забезпечення. Стрічка є прекрасним дорожнім кіном (роад-муві) з героєм похилого віку по типу американських «Зламаних квітів» та «Про Шмідта», але з помітно більш прозаїчною мотивацією подорожі.

Цікаво, що інший фільм конкурсної програми спробував позиціонувати себе як абсолют дорожнього жанру, взявши назву «Дорога, фільм» (в оригінал – «Road, Movie», що практично і є назвою жанру). І спільне американсько-індійське виробництво могло б досягти успіхів, але фільм був зіпсований двома сценами, які знищують загальну пустельну атмосферу (сновидіння ярмарки, яке видається за правду та «боротьба» з бандитом).

Окрім названих, також в змаганні за призи брали участь – російсько-український фільм «Пістолет Страдиварі», що взяли до конкурсу, певно, лише тому, що дійство стрічки відбувається в Одесі; канадійський «Рік м'ясоїдства» (або «… плотоїдства», як переклали організатори) про більш сексуальні ніж любовні пошуки 21річної законспірованої охоронниці супермаркету; та німецька «Перукарка», що основна проблематика історії у надмірній вазі головної героїні (третє місце в глядацькому голосуванні: 4,6 балів).

Останній фільм конкурсної програми вже в назві дає зрозуміти що є основним в історії: «Товстуни», що його зафільмував відомий у нас за картиною «Темно-синій, майже чорний» іспанський режисер Даніель Санчес Аревало. Головні герої – учасники групи підтримки людей із надмірною вагою. Кожен має свою історію, в чомусь вони уподібнюються, наближаються та сплітаються, але завдяки безпосередності оповідання – виходить насичений і приємний фільм.

Власне, переможці названі, пріоритети розставлені. Перший Одеський кінофестиваль за українськими мірками – пройшов на відмінно, а конкурсну програму мав, чи не сильнішу ніж на деяких цьогорічних європейських та російських кінофестивалях. Залишається подякувати організаторам, та: до наступної зустрічі в Одесі.

Дмитро Бондарчук, написано спеціально для Кіно-Кола